Методичні рекомендації

Крижановська Ж.М.,
завідуюча лабораторією українознавства
і народознавства

Колись давно мудрий грек Гомер назвав «крилатими» вислови, які несуть у собі глибокий символічний зміст. А ще вони мають властивість мандрувати з країни в країну, приживаючись в устах іншого народу, перевтілюватись в одіж його мови. Отак і живуть у вічності легкокрилі фрази, перелітаючи із століття в століття і прославляючи їх творців.

І дух великого Кобзаря пломенить у його натхненному слові, у мудрих рядках геніального поета, які вже давно стали афоризмами. Його висловами рясніють художні твори інших митців, вони лунають з вуст тих українців, котрі шанують видатного співвітчизника, знаного у всьому світі.

Та найглибше запали у наші серця дороговкази із славетної поеми письменника « І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», адже і сама її назва є крилатою. Не самовпевненість та зарозумілість звучить у рядках тридцятилітнього Шевченка, а усвідомлення своєї особливої місії в пробудженні національної свідомості і людської гідності співвітчизників, переконаність у тому, що його обов’язково почують і зрозуміють. Після смерті поета на його творах формувалась національна свідомість кількох поколінь українців, виховувалась патріотично налаштована інтелігенція.

Кожен із нас пам’ятає такі рядки Кобзаря:

Учітесь, читайте,
 І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,
 Бо хто матір забуває,
 Того Бог карає,
 Того діти цураються,
 В хату не пускають…

Якусь дивовижну енергію вклав поет у ці слова, адже вони не лише спонукають нас пильно вивчати і зберігати духовні надбання предків , а й закликають шанобливо ставитися до культурної спадщини інших народів, застерігають від непрощенного гріха зрадництва рідних коренів, зречення матері. У цій поемі читаємо й іншу крилату фразу, яка нагадує кожному, що тільки ми самі зможемо дати лад у нашому спільному українському домі. Ці слова важливі і до нас, нині сущих, бо наше життя зміниться на краще тоді, коли ми усвідомимо себе дбайливими господарями і люблячими дітьми України :

 В своїй хаті своя й правда,
 І сила, і воля.

Гірко і докірливо звучать слова, звернені до безбатченків, які, завчивши писану-переписану імперськими «дослідниками» історію рідного народу, запобігають перед чужинцями, зрікаються героїв, котрі поклали на вівтар України свою долю, своє життя. Давно прийшла пора,

 ... Щоб ми розпитали
 Мучеників: кого, коли,
 За що розпинали!

«Славних прадідів великих правнуки погані» і нині схиляються перед іноземщиною, вшановують чужих ідолів, гордують батьківськими звичаями, відхрещуються від материнської мови, якої поет не зрікся, живучи на чужині з 14 років. Минуло півтора століття з часу написання поеми, два десятиріччя омріяної незалежності, але ми й досі не навчились, як слід, «по-своєму глаголать» і «сонця-правди дозрівать» у чужі землі «премося знову», так і не усвідомивши Шевченкове:

 Нема на світі України,
 Немає другого Дніпра…

Народившись у кріпацькій неволі, Тарас не звинувачував у цьому Україну, адже вона для нього завжди була найдорожчою матір’ю, зневаженою своїми «лукавими» дітьми. Великий поет не вимірював любов до Батьківщини власним добробутом, затишним куточком, славою, благополуччям, а завжди відчував причетність до буття свого народу, відповідальність за його долю. Споживацьке ставлення до рідної землі завдавало і сьогодні завдає їй нестерпних страждань:

 Доборолась Україна
 До самого краю.
 Гірше ляха свої діти
 Її розпинають.

Та, мабуть, найчастіше сьогодні із вуст наших небайдужих сучасників звучать рядки із поеми « І мертвим, і живим, і ненарожденним…», коли йдеться про необхідність об”єднання суспільства задля спільної мети – розбудови Української держави. Крізь століття великий Кобзар звертається до кожного із нас:

 Обніміться ж, брати мої,
 Молю вас, благаю !

Відомим афоризмом стали слова Тараса Шевченка, пройняті непохитною вірою в у те, що Україна підніметься з колін, «благословить дітей своїх» і прославиться на весь світ:

 …І оживе добра слава,
 Слава України…

Чим уважніше ми прислухатимемось до мудрих Кобзаревих порад, тим скоріше збудеться його пророцтво.

Вознюк Лідія Володимирівна,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри філософії освіти 
ДОІППО

Предмет дослідження. Процеси розвитку та становлення нової управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Розробленість теми Тема розвитку управлінської культури керівника школи розроблена у працях В.О.Сухомлинського, Є.М.Березняка, Г.В.Єльникової, Л.А.Онищук, Ю.І.Палехи, П.Щербаня, Н.Б.Крилової, І.І.Зарецької, М.М.Поташника, В.С.Лазарева, В.П.Сергєєвої, Т.І.Шамової, Є Ямбурга,

Нові соціокультурні зміни в освіті зумовили важливість проблеми культури управлінської діяльності керівника школи. Нова концепція управління, що характеризується системними змінами у змісті управлінської діяльності, технологіях управління, нове управлінське мислення грунтуються на засадах теорій соціального управління, що представляють собою важливу складову загальнолюдської культури. Тому культурологічний підхід до вивчення питань управління школою є сьогодні важливою науковою проблемою та умовою практичної реалізації освітянських реформ. В основу культурологічного підходу в теорії управлінні школою покладено нову освітню парадигму, що характеризується гуманістичними засадами, ціннісними орієнтаціями та визначенням культури як провідної стратегії у розвитку людини XXI століття. Поряд із цілісним, системним, діяльнісним, синергетичним та іншими культурологічний підхід складає основу нової концепції управління сучасною школою та визначає новий зміст управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу. Очевидним стає той факт, що саме культура управління, яка формує ціннісні основи школи, виступає головним чинником модернізаційних процесів у навчальному закладі та постає важливою умовою ефективного менеджменту в системах внутрішкільного управління.

Методологічні основи культури управління закладено у працях В.О.Сухомлинського, видатного вітчизняного вченого-практика, гуманіста, людини високої культури.У своїй доповіді: “Яким повинен бути директор сучасної школи”, проголошеній на міжобласній конференції у березні 1967 року, Сухомлинський обгрунтував принцип професійної компетентності керівника школи, в основу якого покладено культурологічний підхід. На думку вченого, принцип професійного компетентності директора школи полягає у володінні високою загальною культурою, професійними знаннями з основ психолого-педагогічних наук, теорією і практикою управління школою ( 4, с.69). З високим мистецтвом порівнював В,О,Сухомлинський працю керівника школи.

Аналіз сучасних проблем культури управління школою досліджено у працях Г.В.Єльникової, Л.А.Онищук, Ю.І.Палехи, П.Щербаня, Н.Б.Крилової, І.І.Зарецької, М.М.Поташника, В.С.Лазарева, В.П.Сергєєвої, Т.І.Шамової, Є Ямбурга. На думку вчених, культура управлінської праці керівника школи гармонізує внутрішкільне освітнє середовище, забезпечує його інноваційний розвиток, сприяє реалізації освітніх реформ. Головним завданням культури управління визначено формування управлінського кругозору керівника, що забезпечить йому високий рівень сучасної професійної культури ( 7, с.82). Основні ознаки культури управління школою подано у працях Г.В.Єльникової, Л.А.Онищук. Так, Л.А.Онищук (5, с.235) визначає культуру управлінської діяльності керівника школи через навчально-інформаційну культуру, яку розглядає через призму професійної характеристики, ступеня психологічного, соціального та професійного розвитку, системи знань, переконань цінностей, принципів і способів управлінського досвіду. Як нову стратегію управління, зорієнтовану на інноваційний розвиток навчального закладу, визначає управлінську культуру дослідник освітнього менеджменту В.С.Лазарев, В.П.Сергєєва .

Проте аналіз наукових джерел та педагогічної практики свідчить про складності у сфері понятійно-категоріального апарату проблеми. Це пов’язано як із складностями самої управлінської діяльності, так і з визначенням цінностей шкільної організації. З позицій цілісного підходу розкриває поняття “культура управління” вітчизняний вчений Ю.І. Палеха ( система знань про управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, рекомендацій, узагальнень об’єкта управління, які мають наково-практичну цінність і органічно, системно пов’язані між собою) (7, с.82). Як певну якісну визначеність принципів та способів зваємодії компонентів системи внутрішкільного управління трактує поняття “управлінська культура” Н.Б.Крилова (6,с.214). У своїй праці “Культурологія освіти” дослідник визначає особливості нової культури управління, серед яких важливе знасення набувають самоуправління, самоорганізація, підтримка ініціатив. Враховуючи вищезазначене, ми пропонуємо таке визначення поняття даного поняття: управлінська культура керіваника загальноосвітнього навчального закладу – це система інтегральних характеристик управлінських якостей керівника школи, що складається із ціннісних основ управлінської діяльності, гуманістично зорієнтованих моделей поведінки, відповідного стилю управління, інноваційних управлінських технологій.

До складових управлінської культури керівника школи ми відносимо управлінську етику як складову загальної етичної культури, що визначає професійну честь, гідність, обов’язок і характеризується самокритичністю, стриманістю у судженнях, відкритістю тощо; організаційну культуру, що характеризує рівень професійної діяльності; загальну культуру особистості керівника, яка визначає духовну зрілість особистості керівника; розумову культуру як визначальну характеристику професійної діяльності управлінця; комунікативну культуру або культуру спілкування – здатність налагоджувати стосунки, гармонізувати середовище, а також правову, естетичну, екологічну культури. Загальновизнано, що рівень управлінської культури є важливим показником рівеня професіоналізму. На нашу думку, визначальними характеристиками рівня управлінської культури, а значить і рівня внутрішкільного управління у діяльності керівника школи виступають ціннісні основи управління, моделі поведінки керівника, стилі управління. При цьому важливу роль мають відігравати управлінські здатності, які ми визначаємо як міру реалізації управлінських компетентностей. Серед таких здатностей: здатність до постійного оновлення знань. Загальновизнано, що сьогодні—це одна з ключових компетентностей керівника. І це цілком закономірно, адже для того, щоб провестиякісь певні зміни в загальноосвітньому навчальному закладі, необхідно самому добре уяснити, що несуть із собою ці зміни, як вони будуть впливати на якість освітнього процесу. Всеохоплююча освіта визнана однією із важливих стратегій нового менеджменту. Здатність перемагати труднощі представляє суттєву ознаку лідера та якість культури управління, здатність до самоактуалізації як естетичне, інтелектуальне, духовне та особистісне зростання набуває ознак нової управлінської філософії і представляє важливу сферу самовдосконалення менеджера освіти. Здатності до комунікацій, творчості, уміння працювати у командах, гармонізувати оточуюче середовище – становлять ядро нової управлінської культури керівника школи. Отже, здатності керівника школи виступають у нашому дослідженні і як певний ступінь професійних компетентностей керівника, і як рівень його управлінської культури.

Важливу роль у становленні новї управлінської культури відіграють ціннісні основи управління, до складу яких входить нове управлінське мислення ( життєва позиція керівника, цінності освіти, цінності людини, духовні цінності), нова стратегія управління, нові управлінські технології. Російський вчений Євген Ямбург розробив модель ціннісного управління, в якій серед основних положень виділено: прагнення керівника до філософського осмислення змісту управлінської діяльності, орієнтація на гуманістичні засади в управлінні школою, освоєння культурно-історичної педагогіки. Аналіз теорії і практики управління школою свідчить, що ціннісні орієнтири в управлінні навчальним закладом виступають сьогодні важливим показником рівня шкільної організаційної культури, рівня мотивації до інноваційних змін у школі, рівня згуртованості шкільної організації, рівнем розвитку навчального закладу. При ціннісному управлінні посилюється рівень цілепокладання, що набуває переважно мотиваційного характеру, зростає функція підтримки, забезпечується розвиток творчого потенціалу педагогічного персоналу.

Показником рівня управлінської культури керівника виступає стиль управління.. Нова культура управління школою зорієнтована на демократичний стиль управління, що грунтується на гуманістичних засадах теорії управління і визначається процесами демократизації шкільної життєдіяльності. У теорії управління цей стиль має декілька назв: стиль підтримки та парсипативний стиль, що зорієнтований на командну діяльність, нові види комунікацій. Аналіз наукової літератури та практики стверджує, що робота у командах (почуття єдності, причетності ло спільної справи тощо) має більшу ефективність, ніж результат однієї людини, навіть, якщо ця людина – керівник. Теоретики менеджменту застосовують для пояснення цього феномену термін “синергія” (синтетична, спільна енергія). Вважається, що створити команду – це все одно, що знайти точку опору ( 8,с.101 ).

Значний вплив управлінська культура керівника школи має на організаційну культури шкільної організації. Як певна система цінностей, що прийнята усім колективом, шкільна організаційна культура у значній мірі залежить від рівня управлінської культури керівника школи. Ще у 79—ті роки XXстоліття В,О,Сухомлинський зауважував, що в організаційній культурі школи духовне багатство педагогічного колективу здійснюється через постійний обмін цінностями ( 4, с. 105) Тому від світоглядних позицій керівника, його професіоналізму -- усього, що становить основу його управлінської культури залежить ріень вшутрішкільної організаційної культури, а значить і рівеь навчально-виховного процесу. На думку відомого дослідника теорії управління Тома Лемберта на зміну ері інформації у XXI столітті приходить ера мудрості (знань), тому інтелектуальний потенціал керівника, лідера освіти, професіонала, його духовна зрілість стаєють потужним генератором розвитку шкільної організації.

Таким чином, можна зробити висновок, що розвиток культури управління сучасною школою -- важлива умова ефективного менеджменту у сфері шкільної освіти, умова інноваційного розвитку навчального закладу, умова якісних змін у системі хзагальної середньої освіти. Однак особливості розвитку та становлення нової управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу потребують подальшого вивчення, адже, як стверджує сучасна практика самі управлінці у різній мірі готові сьогодні до глибокої рефлексії основ власної професійної діяльності, тому і засоби наукового відображення процесів становлення культури управління мають враховувати ці та інші особливості в управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Література:

  1. Національна доктрина розвитку освіти //Освіта україни.—2002.--№33.
  2. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) //Освіта України.—2003.--№ 34.
  3. Послання Президента України до Верховної Ради України. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки //Урядовий кур’єр.—2002.--№100.—С.5—12.
  4. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором //Вибрані твори: В 5 т.—К.: Рад.шк., 1976—1977.—Т.4.—С.393—626.
  5. Онищук Л.А. Гуманізація управлінської діяльності лиректора школи: Монографія //Л.А.Онищук.—Житомир: “Полісся”, 2002.—324 с.
  6. Крылова Н.Б. Культурология образования.—М:.Народное образование, 2000.—272 с.
  7. Палеха Ю.І. Методологічні основи культури управління // Освіта і управління. –1997.--№2.—Т.2, с.82—85.
  8. Лемберт Том. Ключові проблеми керівника. 50 перевірених способів вирішення проблем: Пер. з англ..—К.: Всеувито, Наукова думка, 2001.—303 с.

Крижановська Ж.М.,
завідуюча лабораторією українознавства і народознавства ДОІППО

Чи не доводилось Вам, шановний читачу, сором’язливо відводити очі або непомітно відходити в сторону, почувши поряд брутальну лайку ? А якщо Ви наважувались зробити зухвальцям зауваження, то таке чули на свою адресу…

Подібні ситуації спонукають до роздумів: що діється з нами, що коїться в наших душах ? чому для самовираження не завжди знаходяться пристойні слова ? чому шукаються виправдання після словесного вибуху непристойностей ?

Тривалий час спілкуючись із молоддю, переконалася, що милі, привітні дівчатка вживають непристойні вислови майже нарівні з юнаками і не соромляться цього ні у товаристві, ні у транспорті, ні на зупинках, Звичайно, хлопець теж не буде церемонитись із такою дівчиною у своїх висловлюваннях. І тоді ми спостерігаємо словесний поєдинок грубого невігласа і розлюченої фурії. До речі, інколи молодь слушно запитує, де та вікова межа, перейшовши яку можна собі дозволити брутальні слова, адже часом літні, статечні люди намагаються “виховувати” юних образами і лайкою, як іноді спостерігаємо у людних місцях. І тоді стирається умовна межа між мудрістю і досвідом, вихованістю і стриманістю, які плекалися нашими предками протягом століть. Певна система вікових стосунків, усталений мовленнєвий етикет – це те краще, що витворив наш народ і що ми так бездумно руйнуємо. Пригадаймо, скільки ніжних, лагідних слів знаходимо в народних піснях, звернених до коханих: голубонько, зіронько, ластівко, пташечко, рибонько, лебедику, соколику, орлику. Чи часто зустрінемо стільки щирості і образності у сучасній пісні ?

Засмучує убога до непристойності мова героїв багатьох телесеріалів, словесне кривляння під час деяких популярних телешоу. А для численних глядачів такі “крилаті вислови “ стають нормою. Як учитель з багатоторічним стажем можу стверджувати, що близько 90 % старшокласників вживають у розмовах нецензурні слова і не приховують цього. На питання «чому ?» відповідають : “Не можу стримати емоцій”, “Такі слівця вживають майже всі і скрізь”, “Це просто слова-зв’язки, в яких немає образливого натяку”. Але хіба так виправдовуються тільки підлітки ? Не кожен із нас у людних місцях зробить зауваження зухвальцям, які самовпевнено і переможно оглядаються навкруги, не церемонячись у висловлюваннях. А чи помічали ви, як спотворюється вродливе обличчя, коли людину опановує злість, коли на вустах закіпають образливі слова ?

Дехто може заперечити, мовляв, будь-яке слово має право на функціонування у нашій мові і місце у словнику. Зауважу, що бруд на наших руках, обличчі, одязі теж існує, але ми поспішаємо його змити, набути пристойного вигляду. Настільки ж небезпечнішим і огиднішим є бруд у наших душах, свідомості, який людина так необачно і бездумно виплескує на інших, пересипаючи свою мову матами непристойними словами. Коли стаєш випадковим свідком такої “тиради”, здається, що хтось виплюнув тобі у душу згусток страшної отрути. Йдеться не про випадкове поєднання певних звуків, а про негативну енергію, вкладену в них. Недарма з давніх-давен мудреці наголошували, що словом можна поранити і навіть убити людину. Та й досі ми не можемо осягнути і зрозуміти, як багато шкоди завдаємо один одному необачними словами і злостивими думками…

Можна оволодіти найсучаснішою технікою, бути вмістилищем величезної кількості інформації мати супермодний вигляд, але за цим не приховати злиденності душі, невихованості і обмеженості, коли бракує світлих думок і потрібних слів для встановлення гармонії з оточуючим світом. Слово, пропущене через кристал серця, має нести любов і добро.

На думку приходять записи Олени Реріх : «Звучання слів має бути прекрасним, така гармонія породжує і мислення піднесене». Усвідомлення тісного взаємовпливу думки і слова має спонукати нас до постійної та наполегливої роботи над собою, до самоконтролю і самовдосконалення, і тоді світ навколо нас зміниться на краще.

Вознюк Лідія Володимирівна,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри філософії освіти ДОІППО

Постановка проблеми. В умовах оновлення вітчизняної освіти важливе значення має інноваційна педагогічна діяльність, яка дозволяє перевірити нові ідеї, підходи, технології системи шкільної освіти і забезпечити таким чином ефективний розвиток освітньої сфери. Проблеми управління інноваційною діяльністю у системі шкільної освіти досліджують Л.М. Ващенко, О.Г.Козлова, О.І. Мармаза, І.П.Підласий. На думку вчених, управління нововведеннями в загальноосвітніх навчальних закладах є одним з суттєвих об’єктів внутрішкільного управління і потребує нових підходів до такої діяльності.

Мета дослідження. Визначити роль внутрішкільного управління в інноваційних освітніх процесах.

Сучасна школа характеризується запровадженням нових педагогічних систем, технологій, які реалізуються через інноваційну діяльність. Така педагогічна практика представлена в сучасній науці як діяльність, що пов’язана із запровадженням новизни у навчально-виховний процес школи. Результатом інноваційних процесів є оновлення усіх ланок школи як складної педагогічної системи. .

Аналіз практики впровадження інновацій переконує, що важливе значення у цих процесах відіграє управління такою діяльністю. Адже управлінська підсистема школи є важливим системоутворювальним чинником усіх змін у школі. Тому забезпечення належних умов для інноваційної діяльності, моніторинг  динаміки змін, експертиза продуктів інноваційної діяльності складає одну з важливих складових організації та впровадження нововведень в загальноосвітніх навчальних закладах.

Створення умов для інноваційної діяльності характеризується насамперед організаційно-управлінським та соціально-психологічним забезпеченням успішного запровадження педагогічних інновацій. Окрім того сюди належать кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам.

Однак практика управління інноваційною діяльністю свідчить, що навіть найвищий за певних умов результат ще не є показником його ефективності. Ігнорування цільового і ціннісного аспекту таких змін призводить до формалізму в результатах інноваційної діяльності. Тому суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль. Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління інноваційною діяльністю відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної гіпотези; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Слід зазначити, що серед важливих управлінських функцій в організації інноваційної діяльності у наукових джерелах визначено операційно-управлінські та соціокультурні, які створюють сприятливу внутрішкільну інноваційну атмосферу. Ефективність управління такою діяльністю забезпечується узгодженням дій та цілей шкільної організації з діями та цілями кожного члена педагогічного колективу, сприятливими комунікаціями та адаптивністю і гнучкістю організаційних структур школи. Особистісно зорієнтований підхід до управління педагогічним працівниками, які здійснюють інноваційну  діяльність стає провідним.

На етапі регулювання та координації інноваційною діяльностю суттєве значення має ефективне лідерство, наступність кращих шкільних традицій, високий рівнем самоосвіти учасників педагогічного процесу та постійна стимуляція впровадження новизни.

Зазначимо, що особливу роль  в управлінні інноваціями у тому числі і в організації та проведенні педагогічних експериментів відіграє експертна функція. Оцінка педагогічних інновацій є важливою складовою експертної функції суб’єктів внутрішкільного управління. У системі управління нововведеннями, зазначають вчені [2, 4] необхідно забезпечити всебічне і багатоаспектне вивчення інновацій, без чого неможливе компетентне визначення їх ефективності, доцільності наукового забезпечення та розповсюдження досвіду. Тому паралельно з інноваційними процесами має діяти ефективна система експертної оцінки. Структурними компонентами такої діяльності є постановка мети, планування або прийняття управлінського рішення, організація виконання рішень, контроль за виконанням. Ця проблема ґрунтовно розкрита у науково-методичному посібнику за редакцією Л.І.Даниленко „Оцінювання та відбір педагогічних інновацій” (Київ, 2001 р.). Висвітлюючи технологію оцінювання педагогічних інновацій через різноманітні показники і параметри, вчений обґрунтовує важливість гуманітарного підходу до такого оцінювання, провідну роль в якому відіграє експерт – той, хто оцінює інновацію. Серед основних особистісних якостей експерта виділяють особистісну зрілість, моральність, толерантність, відкритість, розвинену інтуїцію.

Оскільки діяльність у режимі педагогічного експерименту є складовою внутрішкільного інноваційного процесу то і підготовка вчителя до експериментальної діяльності стає важливою умовою ефективності шкільних інноваційних процесів. Рівень готовності вчителя до інноваційної діяльності вчені розглядають як особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагогів мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективним способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії [2]. На цю обставину як важливу передумову ефективного управління нововведеннями звертає увагу Л.М. Ващенко. Дослідник вважає, що ефективність результатів інноваційного процесу значною мірою залежить від інноваційної суб’єктивності педагога, його сприйнятливості до нового, прагнення до змін, творчості, емоційно-оцінного ставлення до нововведень [1]. На розвиток творчого потенціалу як основний фактор готовності вчителя до інноваційної діяльності звертає увагу Л.І. Даниленко. “Інноваційна освітня діяльність, – зазначає вчений, – передбачає розвиток творчого потенціалу педагога, і вона стосується не лише створення та поширення новизни, а й зміни у способі діяльності, стилі мислення особистості”[3, c.48]. У контексті нашого дослідження ми розглядаємо проблему готовності вчителя до експериментальної діяльності одне із першочергових завдань суб’єктів внутрішкільного управління. Сюди ми відносимо мотивацію вчителя на пошук нового, розвиток його творчого потенціалу, стимулювання інноваційної діяльності засобами гуманістичної педагогіки, психології через підтримку ініціатив, забезпечення випереджального навчання педагогічного персоналу, створення системи консультативної допомоги тим, хто займається інноваційною діяльністю сприяє розвитку інноваційного середовища і забезпечує системні зміни в навчальному закладі. Однак, практика управління інноваційними процесами в закладах загальної середньої освіти переконує, що значна кількість керівників недооцінює значення системи підготовки вчителя до інноваційної діяльності. Мають місце недостатньо сприятливі умови для інноваційної діяльності, відсутність підтримки ініціатив учителя.

Аналіз наукових джерел дає змогу визначити критерії готовності вчителя до інноваційної діяльності. До них віднесено: професійну компетентність, технологічну, інформаційну, експертну комунікативну культуру вчителя, рефлексію, особистісні якості (розвинені вольові зусилля, наполегливість, здатність до ризику, цілеспрямованість), авто дидактику, креативність.

Таким чином, можна зробити висновок, що ефективність інноваційних процесів насамперед залежить від рівня управління такими процесами, від професійної компетентності менеджерів освіти як визначального фактора інноваційних змін у системі шкільної освіти.

Використана література:

  1. Ващенко Л.М. Педагогічний експеримент в системі новітніх стратегій столичної освіти // Директор школи, ліцею, гімназії: науково-практичний журнал. --№ 1-2, 2002.—С.53-57.
  2. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія.—К.: Видавниче об’єднання” Тираж”, 2005.—380 с.
  3. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія.—К.: Міленіум, 2004.—358 с.
  4. Дичківська І.Д. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004.—352 с.
  5. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – 240 с.
  6. Инновационный менеджмент: Учебное пособие /Под ред. д.э.н., проф. Л.Н.Оголевой - М.: ИНФРА – М, 2002.—238 с.
  7. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник. /За редакцією Л.Даниленко.—К.: Логос, 2001. –185 с.
  8. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічний проектів.—К., 1998.—346 с.

Вознюк Лідія Володимирівна,
кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри філософії освіти ДОІППО

Постановка проблеми. В умовах оновлення вітчизняної освіти важливе значення має експериментальна педагогічна діяльність, яка дозволяє перевірити нові ідеї, підходи, технології системи шкільної освіти і забезпечити таким чином інноваційний розвиток освітньої сфери. Проблеми  управління експериментальною діяльністю досліджують Л.М. Ващенко, О.Г.Козлова, О.І. Мармаза О.І, І.П.Підласий. На думку вчених, управління експериментальною діяльністю у системі шкільної освіти є одним з суттєвих об’єктів внутрішкільного управління і потребує нових підходів до такої діяльності.

Мета дослідження. Визначити складові організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Сучасна школа характеризується запровадженням нових педагогічних систем, технологій, які реалізуються через педагогічний експеримент. Така педагогічна практика представлена в сучасній науці як дослідницька діяльність, що розгортається у природних або штучно створених педагогічних умовах і спрямована на перевірку висунутої гіпотези.  Результатом педагогічного експерименту є нове знання, яке включає виділення факторів, які впливають на позитивні зміни у навчально-виховному процесі школи.

Аналіз практики проведення педагогічних експериментів переконує, що важливе значення у проведенні педагогічних експериментів відіграє управління такою діяльністю. Адже управлінська підсистема школи є важливим системоутворювальним чинником усіх змін у школі. Тому забезпечення належних умов для педагогічного експерименту, моніторинг  динаміки змін, експертиза продуктів інноваційної діяльності складає одну з  важливих складових організації та проведення педагогічних експериментів в загальноосвітніх навчальних закладах.

Створення умов для експериментальної діяльності характеризується насамперед організаційно-управлінським та соціально-психологічним забезпеченням успішного проведення педагогічних експериментів. Окрім того сюди належать кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам.

Однак практика управління інноваційною діяльністю свідчить, що навіть найвищий за певних умов результат ще не є показником його ефективності. Ігнорування цільового і ціннісного аспекту таких змін призводить до формалізму в результатах інноваційної діяльності. Тому суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль. Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління експериментальною діяльністю відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної гіпотези; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Аналіз науково-теоретичних джерел переконує, що суттєве значення в організації експериментальної діяльності має дотримання певної етапності проведення педагогічного експерименту. Так, пошуково-теоретичний етап педагогічного експерименту передбачає здійснення рефлексії досвіду роботи вчених, педагогів з даної проблематики. Важливим є уточнення категоріального апарату дослідження, формулювання окремих понять, уточнення наукових підходів до реалізації ідей життєтворчості та родинності. Результатом цього етапу має стати усвідомлення важливості запровадження ідей педагогіки життєтворчості і педагогіки родинності в систему шкільної освіти. Окрім того результати цього етапу мають бути відображені на педагогічних радах, науково-практичних конференціях, семінарах.

На етапі констатувального експерименту вивчається якість навчально-виховного процесу. Визначаються проблемні місця у педагогічній практиці. На цьому етапі доцільним є активне використання основних емпіричних методів, як-от: методи збору інформації: спостереження, анкетування, інтерв’ю, бесіда; методи обробки та аналізу інформації: метод групових, експертних оцінок (метод оціночної класифікації і метод бальних оцінок), визначення середніх показників, моніторингові дослідження, метод побудови діаграм.

Формувальний етап експерименту, який є найбільший у часовому вимірі, характеризується здійсненням пошуку найбільш оптимальних шляхів оптимізації навчально-виховного процесу, формалізацією механізмів науково-методичного, технологічного забезпечення, експериментальної програми. Зазначимо, що на цьому етапі розробляються нові системи виховання особистості, моделі, педагогічні технології. Окрім того у межах цього етапу на основі діагностичних результатів здійснюється кількісний та якісний аналіз ефективності новизни.  Одержані результати формувального етапу мають підтвердити  гіпотезу.

На узагальнюючому етапі педагогічного експерименту або завершальному аналізуються результати педагогічного експерименту, узагальнюється наукове дослідження до теоретичних висновків і науково-методичних рекомендацій. На основі методу експертних  оцінок вивчається науково-практична доцільність впровадження новизни. Проводиться статистична обробка і порівняльна характеристика динаміки змін та його впливу новизни на якістьнавчально-виховного процессу.


Слід зазначити, що серед важливих управлінських функцій в організації педагогічного експерименту у наукових джерелах визначено операційно-управлінські та соціокультурні, які створюють сприятливу внутрішкільну інноваційну атмосферу. Ефективність управління експериментальною діяльністю забезпечується узгодженням дій та цілей шкільної організації з діями та цілями кожного члена педагогічного колективу, сприятливими комунікаціями та адаптивністю і гнучкістю організаційних структур школи. Особистісно зорієнтований підхід до управління педагогічним працівниками, які здійснюють експериментальну діяльність стає провідним.

На етапі регулювання та координації експериментальної діяльності  суттєве значення має ефективне лідерство, наступність кращих шкільних традицій, високий рівнем самоосвіти учасників педагогічного процесу та постійна стимуляція інноваційної діяльності.

Зазначимо, що особливу роль  в управлінні інноваціями у тому числі і в організації та проведенні педагогічних експериментів відіграє експертна функція. Оцінка педагогічних інновацій є важливою складовою експертної функції суб’єктів внутрішкільного управління. У системі управління нововведеннями, зазначають вчені [2, 4] необхідно забезпечити всебічне і багатоаспектне вивчення інновацій, без чого неможливе компетентне визначення їх ефективності, доцільності наукового забезпечення та розповсюдження досвіду. Тому паралельно з інноваційними процесами має діяти ефективна система експертної оцінки. Структурними компонентами такої діяльності є постановка мети, планування або прийняття управлінського рішення, організація виконання рішень, контроль за виконанням. Ця проблема ґрунтовно розкрита у науково-методичному посібнику за редакцією Л.І.Даниленко „Оцінювання та відбір педагогічних інновацій” (Київ, 2001 р.). Висвітлюючи технологію оцінювання педагогічних інновацій через різноманітні показники і параметри, вчений обґрунтовує важливість гуманітарного підходу до такого оцінювання, провідну роль в якому відіграє експерт – той, хто оцінює інновацію. Серед основних особистісних якостей експерта виділяють особистісну зрілість, моральність, толерантність, відкритість, розвинену інтуїцію.

Оскільки діяльність у режимі педагогічного експерименту є складовою внутрішкільного інноваційного процесу то і підготовка вчителя до експериментальної діяльності стає важливою умовою ефективності шкільних інноваційних процесів. Рівень готовності вчителя до інноваційної діяльності вчені розглядають як особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагогів мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективним способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії [2]. На цю обставину як важливу передумову ефективного управління нововведеннями звертає увагу Л.М. Ващенко. Дослідник вважає, що ефективність результатів інноваційного процесу значною мірою залежить від інноваційної суб’єктивності педагога, його сприйнятливості до нового, прагнення до змін, творчості, емоційно-оцінного ставлення до нововведень [1]. На розвиток творчого потенціалу як основний фактор готовності вчителя до інноваційної діяльності звертає увагу Л.І. Даниленко. “Інноваційна освітня діяльність, – зазначає вчений, – передбачає розвиток творчого потенціалу педагога, і вона стосується не лише створення та поширення новизни, а й зміни у способі діяльності, стилі мислення особистості”[3, c.48]. У контексті нашого дослідження ми розглядаємо проблему готовності вчителя до експериментальної діяльності одне із першочергових завдань суб’єктів внутрішкільного управління. Сюди ми відносимо мотивацію вчителя на пошук нового, розвиток його творчого потенціалу, стимулювання інноваційної діяльності засобами гуманістичної педагогіки, психології через підтримку ініціатив, забезпечення випереджального навчання педагогічного персоналу, створення системи консультативної допомоги тим, хто займається інноваційною діяльністю сприяє розвитку інноваційного середовища і забезпечує системні зміни в навчальному закладі. Однак, практика управління інноваційними процесами в закладах загальної середньої освіти переконує, що значна кількість керівників недооцінює значення системи підготовки вчителя до інноваційної діяльності. Мають місце недостатньо сприятливі умови для інноваційної діяльності, відсутність підтримки ініціатив учителя.

Аналіз наукових джерел дає змогу визначити критерії  готовності вчителя до інноваційної діяльності. До них віднесено: професійну компетентність, технологічну, інформаційну, експертну комунікативну культуру вчителя, рефлексію, особистісні якості (розвинені вольові зусилля, наполегливість, здатність до ризику, цілеспрямованість), авто дидактику, креативність.

Таким чином, можна зробити висновок, що ефективність управління експериментальною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах залежить від здатності керівника глибоко знати як природу управлінської діяльності, так і особливості організації та проведення педагогічного експерименту у системі шкільної освіти.

Використана література:

  1. Ващенко Л.М. Педагогічний експеримент в системі новітніх стратегій столичної освіти // Директор школи, ліцею, гімназії: науково-практичний журнал. --№ 1-2, 2002.—С.53-57.
  2. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія.—К.: Видавниче об’єднання” Тираж”, 2005.—380 с.
  3. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія.—К.: Міленіум, 2004.—358 с.
  4. Дичківська І.Д. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004.—352 с.
  5. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – 240 с.
  6. Инновационный менеджмент: Учебное пособие /Под ред. д.э.н., проф. Л.Н.Оголевой - М.: ИНФРА – М, 2002.—238 с.
  7. Оцінювання та відбір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект. Науково-методичний посібник. /За редакцією Л.Даниленко.—К.: Логос, 2001. –185 с.
  8. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічний проектів.—К., 1998.—346 с.

Л.В., Вознюк,
кандидат педагогічних наук,
доцент  кафедри філософії освіти ДОІППО

В умовах інноваційних освітніх змін важливе значення набуває компетентнісний підхід у розвитку, навчанні і вихованні особистості школяра. На жаль, значна кількість учителів поняття «компетнтнісний підхід» розуміє вузько прагматично, і пов’язує його здебільшого з умінням застосувати учнями нові інформаційні технології.

Слід зазначити, що сучасна психолого-педагогічна наука трактує життєву компетентність особистості як здатність до якісного життя; розуміння своєї місії як людини, громадянина, що несе відповідальність як за своє життя, так і за майбутнє родини, держави, людства в цілому. Тому до життєвої компетентності вчені відносять уміння пізнавати себе, оточуючий світ; уміння змінювати себе не тільки відповідно до обставин, а постійно рухатись уперед, тобто еволюціонувати духовно і фізично через власне самовдосконалення.

Зазначимо, що в розвитку життєвої компетентності особистості учня особливого значення набувають його ціннісні орієнтири. Нагадаємо, що цінності або ціннісні орієнтації чи установки є базовими переконаннями, принципами людини, які виступають моральними орієнтирами у процесі її життєдіяльності. Як відомо ці принципи і переконання виховуються в родині, соціальній групі, будь-якому колективі і в значній мірі співпадають із християнськими цінностями. Такий підхід актуалізує виховання моральних якостей як основоположних у становленні особистості людини. Важливу роль у становленні життєвої компетентності відіграє виховання моральних якостей, які ми розуміємо і як особистісні якості людини (гідність, щирість, совість, чесність) і її життєву етику (справедливість у відношенні до себе та оточуючих, відповідальність, тактовність, толерантність, доброзичливість). Отже, духовні цінності, моральні якості людини, її світоглядні позиції впливають на становлення життєвої компетентності особистості учня. Тому одним з найважливіших завдань вчителя сучасної школи є виховання особистості школяра через узгодження християнських  цінностей із загальнолюдськими. До них ми відносимо:

 

Загальнолюдські цінності

l    Універсальні цінності (життя, буття людини, родина)

l    Універсальні цінності (життя, буття людини, родина)

l    Цінності суспільства (толерантність, гуманізм, демократизм, громадянська солідарність тощо)

l    Традиційні національні цінності (патріотизм, державність, національна свідомість)

l    Духовні цінності (духовна культура людства у тому числі й релігійна)

Християнські цінності

l    Терпимість

l    Милосердя,

l    Любов до ближнього

l    Бережливість

l    Здатність до покаяння

l    Уміння прощати (інше)

 

Виходячи з того, що Україна має сьогодні достатньо проблем, пов’язаних з якістю сучасної людини: стихійність ринкової економіки, соціальна нерівність, що породжує пріоритет матеріальних цінностей по відношенню до духовних, а звідси корупція, злочинність; ідеалізація засобами масової інформації жорсткої, агресивної поведінки як основи виживання людини в сучасному суспільстві є дуже небезпечним для не тільки для духовного, а й для фізичного здоров’я людини, родини. держави, людської спільноти загалом. Тому така узгодженість християнських цінностей із загальнолюдськими є першим кроком у розвитку життєвої компетентності особистості в загальноосвітніх навчальних закладах.

Серед важливих складових життєвої компетентності ми виділяємо такі компетенції:

  • Гуманістичний світогляд як основу, стрижень життєвої позиції людини, що визначає її ціннісні орієнтири та життєві установки і базується на християнських принципах співжиття в суспільстві.
  • Здатність до самотворення (розвиток власних потенційних можливостей, ресурсів; уміння управляти собою (самопроектування, самоорганізація, саморегулювання, самоконтроль, здатність приймати ефективні життєві рішення тощо); самовдосконалення (самокорекція, усунення власних недоліків інше) через покаяння.
  • Здатність до самореалізації (самоактуалізація, готовність брати на себе відповідальність як за свої дії та вчинки, так і за державу, людство в цілому).
  • Орієнтація на життєвий успіх (намагання покращити як своє життя, так і життя інших, активна життєва позиція, мобільність, висока адаптивна активність, здатність долати життєві кризи).
  • Орієнтація на творче осмислення свого буття (готовність до продуктивної творчої взаємодії зі світом, узгодження свого буття із Божими заповідями).
  • Володіння здоров’язберігаючими технологіями (здатність поєднувати здоров’я тіла й духу; розуміння єдності здоров’я людини, родини, держави, людства)

Таке спрямування на розвиток життєтворчих основ особистості учня дає змогу школі реалізувати основні стратегії вітчизняної освіти. Адже час високих технологій та складної динаміки поступу людської цивілізації потребує не просто адаптивної особистості, а життєво компетентної людини, яка була б здатна продуктивно і творчо діяти у різних життєвих ситуаціях. 

Зазначимо, що важливу роль у компетентнісному підході до розвитку особистості школяра відіграє управлінська підсистема школи. Створення необхідних умов для якісного навчально-виховного процесу, забезпечення необхідними ресурсами, а також наявність стратегій розвитку освітнього простору школи – основні завдання шкільного менеджменту. Представляючи систему цінностей як категорію людських відносин, що сформувалася протягом усього попереднього досвіду та теоретичної діяльності, пріоритетними у розвитку освітнього простору школи стають християнські цінності, як провідні в об’єднанні цінностей людини (унікальність людини та людського життя, а звідси – гуманність, доброзичливість, толерантність), родини (взаємоповага, турбота), шкільної організації (співпраця, взаємодопомога, взаємопідтримка), держави (єдність, рівність перед законом, дотримання прав і свобод), соціуму (справедливість, моральність, відкритість). У значній мірі від керівника школи залежить і ціннісна орієнтація учителя у новій школі. Чи це буде технічний працівник, який обслуговуватиме комп’ютерні навчальні програми, чи це буде  вихователь Людини, найскладнішої системи у Всесвіті.

Сучасні теорії людської поведінки підтверджують, що життя людини не обмежується тільки вродженими потребами. Для самореалізації їй необхідні і потреба в самоактуалізації, самоствердженні, в осмисленні свого призначення у світі. Відповідно до цього важливим стратегічним завданням у процесах розвитку стала оптимізація мотиваційної сфери членів шкільної спільноти. У вирішенні цієї проблеми суттєве значення має формування процедур партнерства, орієнтація на успіх, створення відповідних умов для саморозвитку. У цьому контексті надання прав і свобод вчителеві у виборі форм та методів навчально-виховної діяльності – одна з умов позитивного сприйняття змін

Таким чином, тільки школа з яскраво вираженими християнськими цінностями, які інтегрують духовні цінності родини, держави, суспільства та людства в цілому, зможе виховати покоління, здатне вирішити проблеми сьогодення. Утвердження християнських цінностей як пріоритетних у духовному розвитку особистості.

Використана література:

  1. Імідж сучасної школи: Практико-зорієнтований посібник. Ред.кол.: Т.С. Антоненко (голова), І.Г.Єрмаков ( науковий редактор) та ін.—К., 1997—539 с.
  2. Єрмаков І.Г. Педагогіка життєтворчості – стратегічна основа освітніх технологій школи XXI століття. //Дайджест школа-парк, 2001.-- № 5-6.
  3. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Життєтворчі компетенції особистості: Практико зорієнтований посібник. –Донецьк:  Каштан, 2007.–242 с.
  4. Життєтворча компетентність особистості: від теорії до практики: науково-методичний посібник/ за ред. І.Г.Єрмакова – Запоріжжя: Центуріон, 2005.–640 с.

Ключові слова: інноваційний процес, інноваційна діяльність, управління інноваційною діяльністю, управлінські технології

Постановка проблеми. Перехід на нові освітні стандарти, інтеграція у європейський та світовий освітній простір актуалізували проблему управління інноваційними процесами в загальноосвітніх навчальних закладах. Інноваційність як здатність до оновлення, відкритість новому стала розглядатися педагогічною та іншими соціальними науками як провідна характеристика не тільки вчителя, а й управлінця.

Розробленість теми. У дослідженнях вітчизняних та зарубіжних учених, а саме: Л.М. Ващенко [1], Л.І. Даниленко [2], І.М. Дичківської [3], О.Г. Козлової [5], О.І. Мармази [7], Ю.А. Конаржевського [6], О.М. Моісеєва [8] проблема правління інноваційними процесами стала однією з пріоритетних. В їхніх працях систематизовано досвід управління інноваційними процесами, виділено цільовий аспект такого управління. На думку вчених, для успішного управління інноваційними процесами необхідно знати передумови їхньої ефективності, тобто чинники, які сприяють або стимулюють ефективний їх перебіг і розвиток [1, с. 50].

Мета статті: розкрити умови ефективного управління інноваційними процесами в загальноосвітніх навчальних закладах.

Завдання: виявити особливості успішного управління інноваційними процесами в сучасній школі.

У сучасних умовах шкільний менеджмент є основним системоутворювальним фактором інноваційних змін в загальноосвітніх навчальних закладах, оскільки забезпечення умов для інноваційної діяльності, розвиток кадрового потенціалу, планування освітніх змін повністю залежать від керівника. Тому від спрямованості шкільного менеджменту загалом та систем управління педагогічними інноваціями зокрема залежить як розвиток окремих навчальних закладів, так і якість шкільної освіти в цілому.

Управління інноваційним процесами в закладах загальної середньої освіти розглядається сучасними дослідниками як частина управлінської діяльності, в якій засобами планування, організації, керівництва й контролю процесів розробки і засвоєння новизни забезпечується цілеспрямованість та організованість діяльності колективу школи щодо нарощення її освітнього потенціалу, підвищення рівня його використання і, як наслідок, отримання якісно нових результатів освіти [8, с. 255]. Відповідно до цього підготовка та реалізація інновацій передбачає грамотне використання методології системного підходу, широке залучення методів системного аналізу, формальних і неформальних способів дослідження ефективності управління такими процесами. Слід зазначити, що поряд з поняттям “управління інноваціями” часто зустрічається поняття “управління змінами”. Останнє поняття, на нашу думку, значно ширше, оскільки передбачає управління не тільки одним інноваційним процесом як об’єктом управління, а й іншими об’єктами, а саме: управління розвитком, управління якістю освіти, управління конфліктами, управління саморозвитком тощо. Разом з тим, представляючи категорію дії, процесу повороту до чогось іншого [9], поняття “зміна” і похідне від нього – “управління змінами” можуть характеризувати процеси управління нововведеннями як відповідними ознаками таких змін. Виходячи із вищезазначеного, можна вважати, що поняття “управління змінами” охоплює інновації не тільки в педагогічних технологіях, а й в усіх системах шкільної організації. Саме з цього погляду заслуговує на увагу думка В.В. Сгадової, яка поняття “управління інноваційними процесами” визначає як нову функцію сучасного навчального закладу, необхідність котрої обумовлена велінням часу, потребою своєчасно й адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі [10]. Під управлінням нововведеннями вона розуміє процес планування, організації, регулювання і контролю впровадження інновацій у шкільну практику, результат якого – розроблені та експериментально апробовані авторські навчальні програми, концепції, методики, освітньо-виховні технології [10]. Однак у своєму дослідженні автор обмежується тільки організацією експериментальної діяльності, в якій однією з головних ідей, що забезпечують ефективність інноваційних процесів, визначена турбота про учня та вчителя з боку адміністрації школи. 


Зазначимо, що в сучасній практиці реалізуються різні підходи до управління інноваційною діяльністю [1], Виділяють підходи за суб’єктами управління (адміністративне, парсипативне); за орієнтацією на процес або на результат. Однак основою усіх підходів є забезпечення умов для інноваційної діяльності.

Аналіз наукових джерел свідчить, що до таких умов належать: кадрові, організаційні, фінансові, інформаційні, технологічні ресурси; дотримання умов, необхідних для ефективного перебігу інноваційних процесів, сприятлива соціально-психологічна атмосфера, готовність вчителя до інноваційної діяльності, подолання опору змінам [2,8]. Однак практика управління інноваційною діяльністю свідчить, що навіть найвищий за певних умов результат ще не є показником його ефективності. Ігнорування цільового і ціннісного аспекту таких змін призводить до формалізму в результатах інноваційної діяльності. Тому суттєву роль в успішному управлінні нововведеннями відіграють ціль, засоби управлінського впливу, функціональний склад, організаційні структури, технології та підходи, які визначають характер планування нововведень, їх організацію, керівництво та контроль.

Особливе значення у цих процесах має стратегія управління інноваційною діяльністю, яка визначає вектор  розвиток інноваційної інфраструктури, забезпечує пріоритети інноваційної діяльності, сприяє розвитку інноваційного клімату в школі. При цьому плановість, прогнозованість та системність є суттєвими показниками якості змін. До важливих умов ефективного управління змінами відносять визначення і ранжування довгострокових цілей управлінських та педагогічних процесів в навчальному закладі; формування стратегії й довгострокового плану розвитку відповідно до визначеної стратегії; постійне оцінювання та критичний розгляд можливих шляхів досягнення поставлених цілей; запровадження тих чи інших актуальних інновацій; вибір об’єктів управління та поступове здійснення управлінських рішень, які забезпечують ефективну адаптацію до несподіваних змін процесів управління, навчання, виховання і розвитку, професійного і творчого зростання кадрів тощо.

Зазначимо, що управління інноваційними процесами розглядається сучасною наукою як важлива передумова якісних змін в системі шкільної освіти. Виходячи з цього, основними показниками якості управління інноваційними процесами у сучасній школі визначено: показники рівня розвитку інноваційного простору школи, показники якості інноваційних процесів, показники якості навчально-виховного процесу. Додатковими показниками ефективності управління інноваціями можуть виступати: розвиток інформаційного поля інноваційного простору школи, рівень зовнішніх та внутрішніх комунікаційних зв’язків, ефективність моніторингових досліджень ходу та результативності інноваційних процесів. Важливого значення при цьому набувають механізми управління інноваційними процесами, а саме: забезпечення умов для інноваційної діяльності (нормативно-правове, організаційно-управлінське, соціально-психологічне); інтенсифікація інноваційних процесів через стимулювання ризику, підтримку ініціатив, створення атмосфери інноваційного середовища; забезпечення системності, організованості (етапність, процедурність) інноваційних процесів; оптимізація інформаційного обміну в інноваційних процесах. Ефективність таких механізмів визначається здатністю суб’єктів управління цілеспрямовано використовувати організаційно-розпорядницькі, організаційно-педагогічні, соціально-психологічні, фінансово-господарчі та економічні методи.

Важливим в управлінні інноваційними процесами в закладах освіти відіграє технологічний аспект. Технологічність як здатність управлінця бачити процесуальну цілісність є однією з умов ефективного управління нововведеннями.. На рис. 1 представлено модель технології, яка охоплює найважливіші складові управління інноваційними процесами. Структура  моделі складається із конкретних етапів, що представляють собою послідовність управлінських дій у процесі управління інноваціями, основного змісту управління на кожному з етапів; пріоритетних функцій; умов, від яких залежить ефективність інноваційних процесів. Усі етапи тісно пов’язані між собою, і неповна реалізація якогось з них призводить до збою у цілій системі.


Перший етап даної технології включає діагностику готовності педагогічного колективу до інноваційної діяльності. На цьому етапі основним змістом управлінської діяльності визначено: аналіз зовнішнього та внутрішнього середовищ школи, діагностику можливостей педагогічної системи та визначення потреб у ресурсах. Важливим при цьому стало запровадження моніторингу готовності педагогічних працівників до інноваційної діяльності, де основним критеріальним рівнем виступає готовність до інноваційних змін. Функції експертизи ми визначили як провідні на даному етапі технології. До важливих умов, які забезпечують ефективність цього етапу, віднесено гуманістичне спрямування експертизи, оптимальність у виборі методів діагностики, доцільність методів аналітичної діяльності та своєчасне усунення перешкод до інноваційної діяльності.

Другий етап технології передбачає прогнозування та проектування змін в загальноосвітньому навчальному закладі. Зміст цього етапу включає вибір стратегій змін, формування системи показників інноваційних перетворень, вибір критеріїв їхнього оцінювання та програмування заходів щодо управління інноваціями. Пріоритетними функціямина даному етапі ми визначили стратегічно-цільові, організаційно-управлінські, серед яких проектування та моделювання виступають провідними. Умови, які забезпечують ефективність даного технологічного етапу, характеризуються гуманістичними підходами до визначення цілей інноваційних змін, відповідністю змісту інновацій цілям шкільної організації та якісним програмним забезпеченням.

Третій етап передбачає створення умов для інноваційної діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі. Основний зміст цього етапу полягає у створенні нормативно-правового, організаційно-управлінського та соціально-психологічного забезпечення шкільних інновацій. Серед важливих управлінських функцій визначено операційно-управлінські та соціокультурні, які створюють сприятливу внутрішкільну інноваційну атмосферу. Ефективність даного технологічного етапу забезпечується узгодженням дій та цілей шкільної організації з діями та цілями кожного члена педагогічного колективу, сприятливими комунікаціями та адаптивністю і гнучкістю організаційних структур школи. Особистісно зорієнтований підхід до управління педагогічним колективом на цьому етапі стає провідним.

Четвертий етап технології включає процеси керівництва інноваційною внутрішкільною діяльністю. До змісту діяльності на даному етапі входять поетапне регулювання інноваційних процесів, координація інновацій та розвиток інноваційного простору школи. Основними управлінськими функціями цього етапу визначено регулювання та координацію, мотивацію та керівництво. Ефективність цього етапу зумовлена ефективним лідерством, наступністю кращих шкільних традицій, високим рівнем самоосвіти учасників педагогічного процесу та постійною стимуляцією інноваційної діяльності.

Основу п’ятого етапу складає діагностика результатів інноваційної діяльності. До змісту цього етапу включено перевірку відповідності між отриманими результатами та запланованими, їх узгодженість із цілями школи. Провідними функціями на даному етапі виступають діагностичні, інформаційні та презентаційні.

Усі етапи розробленої нами технології характеризують закономірну послідовність формування і здійснення ефективних управлінських дій через посилення їхньої гуманістичної складової. Вони вказують на загальний зміст управління і разом з тим відбивають специфічні умови досягнення ефективного управління інноваційними процесами. На наш погляд, технологія орієнтує управлінця, з одного боку, на послідовність та раціональність управлінських дій, а з іншого, на можливість максимально корисно використати увесь арсенал гуманістичних засад для ефективного управління інноваційними процесами в системі шкільної освіти. Ефективність реалізації цієї технології можлива лише за умови цілеспрямованих управлінських дій на кожному з етапів управління нововведеннями. Важливе значення при цьому відводиться управлінським рішенням, які в умовах інноваційного розвитку шкільного середовища набувають вирішального значення. До ознак ефективного прийняття управлінського рішення ми відносимо: колегіальність у прийнятті важливих рішень щодо інноваційних змін в навчальному закладі, гуманність у передумові управлінських рішень, прогностичність рішень (здатність передбачати результати змін), неупередженість до динаміки змін (розглядати зміни не як загрозу, а як можливий варіант розвитку навчально-виховного процесу, школи, вчителя тощо), пріоритетність стратегічних рішень щодо запровадження нововведень.


Особливу роль в успішному управлінні інноваціями відіграє експертна функція. Оцінка педагогічних інновацій – це важлива складова експертної функції суб’єктів внутрішкільного управління. У системі управління нововведеннями, як зазначають дослідники, необхідно забезпечити всебічне й багатоаспектне вивчення інновацій (проектування, моніторинг, регулювання, корекцію), без чого неможливе компетентне визначення їх ефективності, доцільності наукового забезпечення та розповсюдження досвіду. Тому паралельно з інноваційними процесами має діяти ефективна система експертизи продуктів інноваційної діяльності. Ця проблема ґрунтовно розкрита вітчизняним дослідником Л.І. Даниленко [2]. Висвітлюючи технологію оцінювання педагогічних інновацій через різноманітні показники й параметри, вчений обґрунтовує важливість гуманітарного підходу до такого оцінювання, провідну роль в якому відіграє експерт – той, хто оцінює інновацію. Від людських якостей експерта великою мірою залежить і оцінювання новації. Звертаємо увагу на те, що самоекспертиза педагогічної інновації самим учителем є стимулюючим фактором його самовдосконалення, сприяє підвищенню як загальної культури вчителя, так і його професійної компетентності. На самоекспертизу як фактор актуалізації самооцінки та здійснення та самокорекції своєї діяльності вчителем звертають увагу українські дослідники Г.В.Єльникова та Н.М.Островерхова [4].

Таким чином, дослідження проблем успішного управління інноваційними процесами в загальноосвітніх навчальних закладах дало змогу виявити чинники, які стимулюють таку діяльність і забезпечують їх прогресивний розвиток. Насамперед це створення умов для інноваційної діяльності цільовий та ціннісний аспект управління, його технологічне забезпечення. Безперечно, є і залишаються проблеми, з якими зустрічаються менеджери освіти у процесі управління нововведеннями, як-от: розвиток інноваційного потенціалу вчителя, долання опору змінам. Це важливі питання, які мають розв’язувати і науковці, і практики.


  1. Ващенко Л.М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: Монографія. – К.: Видавниче об’єднання ”Тираж”, 2005. – 380 с.
  2. Даниленко Л.І. Основні проблеми освітньої інноватики в сучасній теорії та практиці // Педагогічні інновації: Зб. наук. праць. – К.: ІЗМН, 2000. – С. 612.
  3. Дичківська І.Д. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004.– 352 с.
  4. Єльникова Г.В. Наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в регіоні: Монографія.—К.:ДАККО, 1999.– 303 с.
  5. Козлова О.Г. Підготовка вчителя до інноваційної діяльності в системі післядипломної освіти: Автореф. дис. ... кандидата пед. наук / Державна академія керівних кадрів освіти. – К., 1999. – 40 с.
  6. Конаржевский Ю.А. Менеджмент и внутришкольное управление. – М.: Образовательный центр “Педагогический поиск”, 1999. – 224 с.
  7. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – 240 с.
  8. Моисеев А.М., Капто А.Е., Лоренсов А.В., Хомерики О.Г. Нововведения во внутришкольном управлении. – М.: Педагогическое общество России, 1998. – 272 с.
  9. Попова О.В. Інновації в сучасній педагогічній теорії та практиці // Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць – Х.: Держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди, 1999. – Вип. 9. – С. 10–15.
  10. Сгадова В.В. Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України, Запоріз. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти. – К., Запоріжжя, 2001. – Вип. 19. – С.64–67.

Початки ідеї соборності. Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ – початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Підготовка Акту злуки. Українська Народна Республіка (1917-1920). У результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорщині, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки – Державний секретаріат – у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на даному етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдиний народ. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Проголошення злуки. Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

22 січня було проголошено всенародним і державним святом.

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім – військовий парад. 22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну.

Міжвоєнний період. Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси.

Окупація Польщею Західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період воз'єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу. На жаль, це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав.

Живий ланцюг 1990. Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня 1990 р. організували «живий ланцюг» між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, узявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Живі ланцюги в 2000-ні. В кінці 2000-них рр. почала відроджуватись традиція створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008-2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло більше 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ. 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.

Зміни 2011 року. 30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав указ, яким скасував указ президента Віктора Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада та указ президента Леоніда Кучми 1999 року про встановлення Дня соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України. Відтак офіційно 22 січня в Україні відзначають саме День Соборності та Свободи України.

Значення Дня соборності. Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна – з Австро-Угорської імперій – і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз'єднання був і залишається символічним знаком прагнення єдності України.

Ж.М. Крижановська, завідуюча
лабораторією українознавства і народознавства
кафедри філософії освіти ДОІППО

Рівень розвитку народу – це рівень його самопізнання, самоосмислення, усвідомлення своєї історичної місії та готовність здійснювати її. Тому шлях українського суспільства до щасливого прийдешнього починається з розуміння витоків свого буття в історичному часопросторі.

Цілком слушно сказано, що майбутнє нації визначає якісна освіта, яка базується не лише на засвоєнні ґрунтовних знань, а перш за все, на вихованні молоді на засадах національно-державного будівництва, на високих морально-етичних цінностях як національних, так і загальнолюдських. Зміцненню духовних підвалин нашого народу сприяє українознавча підготовка в навчально-виховних закладах –від найнижчої ланки до вищої навчальних школи. У Концепції нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти зазначено: «Одним з визначальних принципів побудови змісту загальної середньої освіти є українознавче спрямування усіх освітніх галузей».

На жаль, українознавство як окрема навчальна дисципліна так і не увійшло до базового змісту освіти, хоча не раз було підтримано на найвищому державному рівні. Очевидно, в уявленні керівників багатьох навчально-виховних закладів українознавство зводиться до хусток, глечиків, тинів, чогось архаїчного і неважливого. Як зазначив професор, академік, директор Науково-дослідного інституту українознавства П.П. Кононенко: «Україна і українознавство є частками вселюдства (планети Земля, всесвітньої цивілізації і культури), тому й українознавство постає важливим складником знань про всесвітнє людське суспільство через призму українознавства». Слід наголосити, що у 2008 році саме Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України були запропоновані глибокозмістовні програми з українознавства для дітей дошкільного віку, для учнів середніх загальноосвітніх шкіл, для студентів ВНЗ. Головна мета інтегрованого курсу «Українознавство» – дати учням глибокі знання про людину, про Україну і українство як цілісність, що органічно вливається у світову спільноту.

Звичайно, українознавчі елементи можна і треба використовувати під час будь-якого уроку, але, як показує досвід, у тих школах, де проводиться не епізодична, а цілеспрямована робота, де українознавство є у центрі уваги освітнього закладу, там і знання про Батьківщину міцні та ґрунтовні, і сформоване шанобливе ставлення до родини, до свого краю, до рідної мови і культури, що не заперечує поваги до інших мов, культур, загальнолюдських цінностей. У складні часи молодіжного нігілізму саме українознавство формує почуття патріотизму, активну громадянську позицію, високі людські чесноти, стимулює творчість, сприяє згуртованості шкільного колективу і організації цікавих колективних задумів і справ. У школах, де українознавство читається майже у всіх класах, більшість учнів при анкетуванні називають його улюбленим предметом, тут виховна робота має стійке національне русло, яке не замулюється сумнівними цінностями сучасної субкультури, а рівень вихованості і людяності школярів вищий, ніж у їхніх ровесників з інших навчальних закладів.

Варто зазначити, що українознавство як інтегрований курс відповідає вимогам сьогодення, адже активні глобалізаційні процеси вимагають цілісного уявлення про світ, який творить і в якому живе людство. Але нам надзвичайно важливо не розчинитись, не зникнути у ньому, а зберегти свою самобутність і неповторність. Чим раніше ми це зрозуміємо, чим свідоміше оберемо правильну стратегію навчання і виховання нашої молоді, тим легше і скоріше піднімемося на гребінь світового історичного розвитку.

Півнєв Валентин Володимирович,
директор КЗ Балівська СЗШ,
Дніпропетровський район

Електронні підручники і навчальні посібники все міцніше входять в життя сучасної школи. Створення електронного навчального контенту є однією з вимог болонського процесу. Створення єдиної європейської інформаційної навчальної системи – кінцева мета цього тренду.

Електронне навчання – це процес навчання в електронній формі. Електронне навчання набуло поширення більше 20 років тому у зв’язку з поширенням персональних комп’ютерів. Спочатку електронний контент створювався на CD та інших портативних носіях. У зв’язку з виникненням та поширенням мережі Інтернет з’явилися як нові технології доступу до баз даних, так і нові засоби створення та доставки мультимедійного контенту. На ринку з’явились портали, постачальники програмного продукту для створення навчальних курсів і управління системою навчання.

Сучасний мультимедійний ринок вщент заповнений різноманітними навчаючими програмами, електронними посібниками, електронними підручниками, тренінговими та репетиторськими курсами. Пересічному користувачеві надзвичайно важко розібратися в цьому шаленому потоці цифрової навчальної інформації. Особливо важко без поради фахівця визначитися з такими особливостями електронного контенту, як

  • його якість,
  • його доступність для використання споживачем,
  • його відповідність програмовим вимогам (якщо мова йде про засоби навчання для школярів),
  • його уніфікованість,
  • його інформативність і, нарешті,
  • його корисність.

Нерідко (а точніше, переважно) ми зіштовхуємось з наявністю на електронному ринку не професійно підготовленого, чисто комерційного продукту, який переслідує одну мету – скачування коштів зі споживача. Іноді це буває проста компіляція звичайних текстових підручників або навчальних посібників з різних предметів, іноді – комплекс вправ, який не відповідає програмовим вимогам, іноді – взагалі незрозуміло що. Ми повсякденно зіштовхуємось з подібними програмами, розрахованими на обивателя. Особливо багато їх в царині вивчення іноземних мов: «Надшвидке опанування англійською мовою», «Англійська мова за 2 тижні», «Англійська за 1 годину», «Англійська за кермом» - ось лише невеликий перелік таких горе-посібників, розрахованих на масового непідготовленого споживача.

Разом з тим, не можна сказати, що на ринку панують лише видання такого кшталту. Можна зустріти і доволі якісний продукт. Прикладом може бути випуск електронних атласів з історії та географії, деякі навчальні посібники з музики, української мови та літератури, віртуальні лабораторії з фізики, деякі електронні посібники, випущені ДОІППО («Християнська етика», «Історія рідного краю»), непоганими репетиторськими посібниками є продукція фірми «1С». В минулому році Міністерство освіти (правда не від хорошого життя) вперше запровадило в практику розташування електронних версій підручників на своєму сайті. Правда це були не спеціально створені цифрові посібники, а лише електронні копії паперових підручників у форматі PDF.

Слід констатувати, що по цей день майже повністю залишається «незораною» нива електронного навчального контенту з профільного навчання та допрофільної підготовки старшокласників та учнів 8-9 класів основної школи. Мало того, що для цієї сфери навчальної діяльності створено і випущено мінімум друкованої продукції, ще й цифровий програмовий ринок обділяє її своєю увагою. Практично відсутні електронні посібники з профільного навчання, не говорячи вже про посібники з різноманітних факультативів та курсів за вибором.

Комунальний заклад Балівська середня загальноосвітня школа почала запровадження авторської моделі профільного навчання ще у 2001 році, коли про профільне навчання ще не говорили. Навчальний процес в старшій школі був побудований за двома навчальними стандартами – загальнонавчальним та профільним. Саме тоді виникла потреба у створенні авторських навчальних посібників для другого (профільного) стандарту. Результатом творчого пошуку учителів практиків стали навчальні міні-посібники з граматики української мови, хімії, історії, біології, країнознавства тощо. 


З появою в школі комп’ютерних класів, по мірі опанування учителями комп’ютерними інформаційними технологіями виникла ідея створення перших електронних навчальних посібників. Спочатку вони являли собою простенькі «вордівські» електронні документи, потім почали набувати вигляду презентацій «Power Point», створених під конкретний урок або тему. Ще пізніше виникли електронні тести на базі цифрової оболонки «Екзаменатор». Нарешті з опануванням деякими вчителями форматом HTML ми почали створювати електронні посібники за всіма правилами цифрового мистецтва.

За короткий час з-під електронного пера наших колег вийшли: два посібники з профільного курсу «Країнознавство» (англ. мова) для 10 та 11 класів, курс «Допрофільна підготовка з хімії» для 8 класу, курс «Історія рідного краю». Курси з хімії та історії були презентовані і високо оцінені на обласних семінарах, що проходили в нашому районі у 2009 і 2010 роках, курс «Країнознавство» для 11 класу буде презентований на обласному семінарі учителів англійської мови, який відбудеться в нашому районі в грудні цього року. Всі посібники були представлені школою на двох останніх міжнародних виставках «Сучасна освіта в Україні» в місті Києві, де школа була відзначена дипломами. Крім того, школа розробляє і вводить в практику електронні посібники з питань управління навчальним закладом. Так у 2010 році був розроблений і широко представлений на різних виставкових форумах цифровий посібник «Внутрішній моніторинг ЗНЗ», який був відзначений Грамотою Головного управління освіти і науки області на виставці «Педагогічні здобутки освітян Дніпропетровщини» у 2011 році.

Слід зауважити, що процес створення електронного навчального контенту – річ доволі складна, вона вимагає певної підготовки автора, а також дотримання ним певних вимог та правил. Ось деякі з них:

  • електронне видання зазвичай являє собою гіпертекстову сукупність HTML сторінок. Створювати таку систему можна за допомогою вже готових електронних оболонок або повністю вручну;
  • HTML сторінка готового електронного посібника містить в собі лише контент і повинна створюватись на основі зарані продуманого і створеного шаблона;
  • текст повинен бути коротким, зрозумілим, організованим по можливості пояснюватися або конкретизуватися кольоровою графікою. Якщо необхідно працювати з великими об’ємами тексту, доцільно розбивати його на більш дрібні одиниці;
  • аудіо та відео матеріали краще розташовувати в одній папці і виводити їх на сторінку за допомогою гіперпосилань;
  • посібники для полегшення роботи користувачів з ними повинні бути витримані в єдиному стилі,
  • дизайн посібника повинен відповідати таким критеріям
  • зручність
  • читабельність
  • привабливість
  • єдність стилю
  • відповідність меті

В рамках експериментальної діяльності в полі проекту «Відкритий світ» наша школа ставить перед собою завдання створення і практичного втілення електронного контенту з усіх предметів і курсів, що вивчаються в закладі допрофільно і профільно. Цей проект розрахований на період до 2014 року.